4 березня 1815 року селі Яворник Руський біля Перемишля (нині Перемисль, Польща) народився Михайло Вербицький, священик УГКЦ, композитор та хоровий диригент, автор мелодії державного гімну “Ще не вмерла Україна”, віртуоз-гітарист.
“Вербицький є найбільшим нашим, після Бортнянського, духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. — писав музикознавець та композитор Станіслав Людкевич. — Його твори “Іже херувими”, “Отче наш”, світські пісні “Дай, дівчино”, “Поклін”, “Де Дніпро наш”, “Заповіт” є перлинами хорової нашої музики. Його увертюри, у які вплітає народні пісенні і танкові мотиви... є першою талановитою спробою української симфонічної музики в Україні”. Дізнаємося більше про життя цієї видатної людини.
Коли Михайлові було 10 років, а його братові Володиславу – 8, помер їхній батько. Мама, залишившись у скрутній ситуації, віддала синів на виховання родичу – Іванову Снігурському, єпископу Перемишля. Брати навчались у гімназії, співали у хорі, бо мали чудові голоси. Атестат Михайла Вербицького. У домашньому архіві Андрія Вербицького зберігся атестат 12-річного гімназиста, його прапрадіда – Михайла Вербицького. У Перемишлі, завдяки старанням Івана Снігурського, молодь вивчала музичну грамоту. Вже тоді було зауважено талант Михайла Вербицького до музики. Сам він згодом пригадував, що у 1830 році школа у Перемишлі «стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, – і виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта характеристична категорія: українська». Після навчання у Перемишлі дороги братів розійшлись. Нині відомо, що Володислав став військовим і загинув у молодому віці. А Михайло вступив у духовну семінарію у Львові у 1833 році, але музику не полишав. А ще й «допомогла» важка травма, коли п’ятнадцять тижнів йому довелось пролежати у ліжку. Семінаристам було заборонено читати книжки (окрім підручників), тому його приятель приніс гітару. І Михайло навчився віртуозній грі. Гітара була його улюбленим інструментом упродовж життя. До слова, Вербицький запровадив моду на гітару в Галичині. Втім навчання у семінарії майбутній священик перервав. У 1836 році одружився з австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер. У подружжя був син Іван, 1839 року народження. Саме у цій рік померла перша дружина Михайла Вербицького.
Композиторська спадщина Вербицького охоплює музику до десятків театральних творів різних жанрів — водевілів, народно-побутових оперет, мелодрам. Серед них "Жовнір-чарівник" (за І. Котляревським), "Гриць Мазниця" (за Ж. Б. Мольером), "Козак і охотник" (за А. Коцебу), "Проциха" (переробка польської п'єси І. Танського, здійснена Ю. Желихівським), "Верховинці" (за Ю. Коженьовським) та ін. Центральне місце посідає мелодрама "Підгіряни" на текст І. Гушалевича. Розгорнута музична драматургія, наявність монологічних арій, великі хорові епізоди впритул наближають цей твір до оперного. Виразним національним колоритом позначені так звані симфонії Вербицького — оркестрові твори, типу ранньо-класичних оперних увертюр, що належать до перших зразків української симфонічної музики.Є у Вербицького й масштабні вокальні композиції. Цикл хорів "Жовнір", об'єднаних спільною тематикою, за своїм змістом і структурою наближається до кантатно-поемного жанру. А написана для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соліста і симфонічного оркестру кантата "Завішане" ("Заповіт") — масштабна епічна інтерпретація священних слів Тараса Шевченка — належить до найвидатніших творів М. Вербицького і перших зразків музичної шевченкіани в Галичині. Пісні Вербицького миттєво розходились поміж людьми і чимало з мелодій отця донині вважаються народними.
Ще за життя Вербицький здобув визнання як талановитий музикант, творець улюблених і добре знаних хорів, солоспівів, популярної театральної музики. Михайла Вербицького високо поціновували чільні діячі української культури, зокрема Іван Франко. А один з найавторитетніших і прославлених митців України композитор Станіслав Людкевич 1934 року відзначав: "Вербицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національного відродження в Галичині"
Є кілька версій про те, як потрапив до отця Вербицького вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Найвірогідніше те, що священик його прочитав у часописі. Патріотична пісня прозвучала для публіки спершу у 1863 році у Перемишлі у музейній залі Духовної семінарії і виконав її сам композитор. Відтоді семінаристи поширювали пісню. А як самостійний твір її виконано 10 березня 1865 року також у Перемишлі і саме ця дата вважається першим виконанням українського славня. Лише 15 січня 1992 року мелодія Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського затверджена як гімн України.
Родина отця Михайла Вербицького завжди жила дуже скромно і переживала досить скрутні часи. У 1869 році священик важко захворів і 7 грудня 1870 року відійшов у вічний світ. Але живе його музика, і коли на кожному заході звучить Гімн, ми вшановуємо і його творця.
Публікація на сторінці бібліотеки https://mir-knig.webnode.com.ua/news/den-narodzhennya-mikhajla-verbitskoo/
コメント